Учора я натрапив на цю фразу в книзі - і вона буквально змусила мене зупинитися.

Я задумався про фотографію. Про те, як часто ми самі собі обрізаємо крила через цей страх. Страх зробити "не так". Страх виглядати дилетантом. Страх почути критику від колег чи замовників. Страх, що "не оцінять" або "не зрозуміють".

Чесно - стільки класних задумів не доживає навіть до зйомки тільки тому, що ми їх самі ж зарізаємо ще в голові. Бо здається, що це "занадто дивно", "занадто ризиковано" або просто "не те".

Я зловив себе на тому, що навіть у комерційних проєктах часто намагаюся зіграти безпечно. Зробити красиво, зручно, зрозуміло - але не завжди чесно. Не завжди сміливо.

А потім дивишся на ці "безпечні" фото - і сам забуваєш їх за хвилину. Вони хороші. Але не чіпляють.

Іронія в тому, що часто саме такі "надійні" рішення насправді найризикованіші для фотографа. Бо вбивають його голос. Роблять роботи схожими на тисячі інших. Забирають можливість бути впізнаваним.

Ця фраза змусила мене подумати: а що, якщо навпаки?

• Дозволяти собі помилитися на зйомці.
• Пробувати дивні ракурси, які можуть не спрацювати.
• Пропонувати клієнту сміливішу ідею, навіть якщо не впевнений, що він погодиться.
• Показувати серію з "невдалими" кадрами, якщо вони чесно передають історію.
• Не боятися знімати для себе те, що взагалі не схоже на твоє портфоліо.

Я хочу більше експериментів. Більше живого. Більше помилок, з яких можна навчитися. Бо це і є шлях до чогось справжнього.

Тож якщо ви теж фотограф або просто творча людина - дозвольте собі не вгадати. Не потрапити в тренд. Зробити щось неідеальне.

Бо тільки так ми можемо створювати не просто фотографії, а справжні історії.